1. Причини здійснення суцільної колективізації в Радянському Союзі
За загальними законами філософії, будь-яке явище суспільства і природи не може виникнути і тим більше тривати більш-менш довгий час, якщо для цього відсутні необхідні причини та передумови. Інакше кажучи, якщо такі чинники в реальності відсутні, то і само те чи інше явище, що називається, не відбудеться. Звичайно, не була винятком проведена в Радянському Союзі у 1929–1933 роках суцільна колективізація, яка кардинально змінила життя не тільки мільйонів трудівників, а й життя України в цілому.
То якими ж були, на думку істориків, конкретні причини і передумови цієї без перебільшення епохальної події?
Автори широковідомого у свій час радянського видання – «Історія Комуністичної партії Радянського Союзу» стверджують, що головною причиною проведення суцільної колективізації мав стати перехід від дрібноселянського господарства, яке продовжувало капіталізм, до великого соціалістичного сільськогосподарського виробництва [1].
На думку радянських істориків, це було зумовлено головним чином тим, що на момент прийняття рішення про здійснення колективізації «дрібне» і розпорошене селянське господарство вже, за великим рахунком, вичерпало серйозні можливості для підвищення продуктивності праці [2]. В результаті цього, узагальнюють автори вищезгаданого відомого видання, на кінець 1920-х років у Радянському Союзі функціонували два по суті протилежні способи виробництва – з одного боку, передова соціалістична промисловість, а, з іншого, потенційно капіталістичне, відстале і неперспективне з точки зору завтрашнього дня сільське господарство. Цю різність і протилежність треба було ліквідувати.
Опонентом подібних думок радянських істориків виступає відомий американський історик Роберт Конквест, автор книги «Жнива скорботи». Судячи з його поглядів, цей дослідник вважає непереконливою думку своїх радянських колег про більш високий рівень колективізованого сільськогосподарського виробництва у зрівнянні з дрібним сільськогосподарським. При цьому Роберт Конквест посилається на думку відомого російського економіста Чаянова, який обґрунтовував протилежний погляд – про життєздатність і перспективність саме дрібного селянського господарства і штучність та нежиттєвість великих господарств в аграрному секторі [3]. На захист своєї позиції історик наводить доволі серйозний аргумент – якщо радянські історики праві і великі сільськогосподарські одиниці набагато переважають малі і дрібні, то чому ж жодна країна Заходу не пішла за Радянським Союзом по шляху створення саме великого сільськогосподарського виробництва?
Р.Конквест оспорює і інший погляд радянської історіографії – про те, що на момент початку колективізації дрібні господарства України вже не мали реальних можливостей для подальшого розвитку. Історик вважає навпаки – що такі можливості у них були, підкреслюючи, що на 1929 рік врожайність аграрного сектору України перевищила відповідну врожайність за дореволюційний 1910 рік на цілих 22 % [4]. Крім того, Роберт Конквест не вважає серйозним посилання радянських істориків на те, що дрібний селянин користувався примітивним плугом. На його думку, ці примітивні дерев’яні плуги можна було б досить швидко замінити на сталеві, що, безумовно, призвело до помітного прогресу у дрібноселянському виробництві [5].
Спробуємо проаналізувати наведені вище погляди радянських істориків і їхніх західних опонентів. Звичайно, має певну рацію думка радянських дослідників про значні переваги великих господарств в аграрному секторі над малими. Доказом цього може бути функціонування великих рабовласницьких латифундій у стародавньому Римі і стародавній Греції, де завдяки залученню до них великої кількості рабів продуктивність набагато перевищувала продуктивність дрібних (до речі, теж селянських) господарств. А те, що велике сільськогосподарське виробництво не отримало значного поширення у світі, можна, на нашу думку, пояснити двома чинниками – з одного боку, тим, що дрібний селянин-власник цупко тримався за свою землю, не бажаючи ставати звичайним найманим робітником і, з другого боку, тим, що у деяких соціалістичних країнах робітники колективних сільськогосподарських підприємств виявили свою незацікавленість у праці внаслідок невеликої заробітної платні.
