Вірші з поду (збірник)

«Вірші з поду» – це збірка раніше недрукованих поетичних текстів відомого українського поета, лауреата Шевченківської премії 2012 року Петра Мідянки.

Автор із певних причин не включав їх до попередніх збірок.

Багато віршів написані ще в студентські роки, крім тих, які, як «паровози», були вміщені в тогочасних закарпатських партійних газетах та молодіжних альманахах.

Елегійна настроєвість викликана певними розчаруваннями в добу застою й відірваністю від культурних центрів.

Вдумливий читач має змогу порівняти ранні й пізніші твори поета, зробити своєрідний екскурс у молодість «вісімдесятників», перейнятися неперехідністю поезії.

Жанр:	Современная проза
Цикл:	Не является частью цикла
Год публикации:	2012

Читать онлайн Вірші з поду (збірник)

Все права защищены. Никакая часть электронной версии этой книги не может быть воспроизведена в какой бы то ни было форме и какими бы то ни было средствами, включая размещение в сети Интернет и в корпоративных сетях, для частного и публичного использования без письменного разрешения владельца авторских прав.

НОСТАЛЬГІЯ

Ці червоні плями букового листя…

Під дерева не випав сніг.

А ланцюг білих вершин

Мене міцно прив’язав

До маленької улоговинки,

Ще меншого села…

Сідаю на сухе букове листя.

Простуджено кашляю,

Потім думаю, що є на світі

Вулиці, на які зовсім не падає

Букове листя, а на них багато людей.

Тут зовсім на пішнику

Нема людей

І так багато торішнього листя.

«Той горіховий сад, спеленаний…»

Той горіховий сад, спеленаний

Студеною-студеною зимою.

Напівсонна, напівбожевільна ріка

На червоних пісковиках…

Ожеледистий шлях поруч

З горою і річкою.

Ти один на тому шляху,

Нікуди проступитися…

Хіба-що притулишся до сухої вільхи,

Поки проїдуть порожні «Жигулі».

Далі простуватимеш, ковзатимеш,

Поки не вигулькне біла вершина

Страшенно подібна до Фудзі,

А то лиш знайома полонина,

У підніжжі якої не квітнуть троянди,

Екзотичні папороті живуть тут із правіку.

Німо застигаєш, наче суха папороть,

Котру не змогли замести сніги.

«Мовчать кольорові енциклопедії…»

Мовчать кольорові енциклопедії,

Мовчиш ти, як декоративна статуетка

В цьому хаотичному підвалі.

Підлітають до вікон і б’ються у вікна

Жовті бабки якісь фантастичні.

Листаємо рукописи:

Чути лишень, як гальмують трамваї,

Як сміються діти перед високими будинками,

І німо дивиться Леонардова «Пані з горностаєм»

Із журнальної вклейки

На оці рукописи,

Де горять наші душі,

Де необхідно мовчати,

Бо вже слова такі зайві

Й боляче-боляче порожні…

«Надокучливий сніг довго лежить на долині…»

Надокучливий сніг довго лежить на долині.

Люди поскидали хутряні шапки.

Вже й ліщина бавиться сережками.

Долиняни пораються у теплицях…

А ти, твої гори, завалені старим снігом,

Як непотрібом.

Але ж не хочеш, щоб ніч покоротшала,

Коли день не твій, тільки ніч…

Не просто темінь – фантазія

Разом з еклектикою місяця лютого.

«О, ти вмиротворенна пущо!..»

О, ти вмиротворенна пущо!

Як я не втямив твій розвій

Протягом місяця:

Це ж яворове пагіння зімкнулося в кроні,

Це птиці з’явилися в оперенні райському

І місяць вгніздивсь в сідловині зеленій.

Дев’ять місяців апатії…

Вони хаотично рухаються в Лету,

А Лета вже поруч, за автобусним склом…

Дванадцять ґаздинь примостилось на хорах.

Вони про щось піють на мотив коломийок.

І їх не заглушить дзвінкій свист електрички,

Котра швидкісно мчить в сутінкові тунелі.

Ґаздині на платформі розвели пересуди

Про повій та розлучення.

До вподоби це їм після блаженств

Розмальованих хорів…

Тебе ж пильнує регімент дітлашні;

Заштовхають невдаху? Поволочиться, може,

Всю свою дебрю спостерігати, як, нарешті,

Розвиваються бутони шипшини:

Він латиною дивно її називав,

Отак бовкнув і затявся,

Чомусь надовго затявся…

«Верболіз одцвітав, потім річка міліла…»

Верболіз одцвітав, потім річка міліла

І була вже не річка – тривожний потік.

Але хвиля його цілу ніч гоготіла,

Вдавалась до марних дитячих потіх.

І вже парост буяв та буянив доволі,

І мамине прало намулом знесло.

Верболіз корчували – зосталося голе

Залізняччя-каміння. Розросталось село.

Будувались ровесники. І кричали їх діти

До дитячих, щасливих, розчулених сліз.

А на луки гуртом позбирались палити

Почикрижений, в квіті наш верболіз.

Ще втішалася хвиля: не має загати,

У річищі бились марени й слижі…

Не було куди рибі тепер заховатись,

Але річка текла без упину й межі…

«Твої старі твори загубилися…»

Твої старі твори загубилися,

Як оте череп’я віденських тарілок,

Котре виорав плуг за «межею боженою».

Ти за ними не жалієш так само,

Як за часом змарнілим

Продолжить чтение

Вам будет интересно

Как стать счастливой без мужчины? Новая жизнь после развода

Евгения Макарова

Данная книга написана мной в поддержку всех представительниц прекрасного пола, у которых в настоящее время в жизни происходит развод. Для того, чтобы помочь им выйти из эмоциональных переживаний и преодолеть страх перед новыми отношениями. Я считаю, что все женщины достойны самого лучшего. Главное, не бояться идти дальше, независимо от того, есть ли рядом мужчина. Не переставать работать над собой, своим внутренним миром, чтобы наконец-то изменить свою жизнь и стать счастливой!...

Читать онлайн

Хозяйка туманов

Надежда Соколова

Никто не спрашивал моего желания, когда перемещал меня в другой мир. Теперь я не студентка, а та, кто владеет древней и опасной магией. Я живу в странном замке, навязанный мне жених меня ненавидит. Все, что мне остается, – распутать клубок тайн и загадок, окружающих меня, и попытаться понять, чего же хочет мое сердце?...

Читать онлайн

Твое имя

Анна Платунова

Это страшная сказка, рассказанная ночью у костра. Если вы боитесь оживших мертвецов и смертельных тварей, что разгуливают в темноте леса, то лучше не слушайте. Отвернитесь, закройте глаза. Если вы боитесь предательства и смерти, то не переворачивайте первой страницы. У вас есть выбор. Но у Мары – прирожденной некромантки – его никогда не было. И она не боится посмотреть в глаза своему страху. Она только одного боится – любви. Вы готовы отправиться в опасный путь? Пройти его до конца и понять,...

Читать онлайн

Найденыш

Екатерина Бэйн

Направляясь в свое новое королевство после замужества, новая королева обнаруживает маленькую девочку в кустах у дома смотрителя переправы. Девочка ничего не может рассказать о себе кроме того, что в дом смотрителю ее подбросили, а потом пришли какие-то люди, всех убили и подожгли дом. Поддавшись жалости, королева забирает девочку с целью пристроить ее на какую-нибудь работу во дворце. Вот только в скором времени придворный маг обнаруживает у новой обитательницы магические способности и забирает ...

Читать онлайн