Шухлядні краєвиди

«Шухлядні краєвиди» Емми Андієвської – найновіша збірка, в якій у традиційному для свого ідіостилю жанрі сонету авторка репрезентує свої рефлексії. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста – валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму. На бажання авторки у книзі збережено особливості авторської мови відповідно до норм українського правопису 1929-1933 рр. та «Правописного словника» Гр. Голоскевича, а також особливості авторської пунктуації.

Жанры:	Учебная литература, Стихи и поэзия, Современная зарубежная литература
Цикл:	Не является частью цикла
Год публикации:	Неизвестен

Читать онлайн Шухлядні краєвиди

Сонети

Могутнє – духа – пророста – зерно

Із циклу «Відозви»

Обрушуються – й обрис інший – барви.

Ротата – дійсність – вівців – до обори.

Незнані – риси – проступають – в збірнім,

Готуючися – до звитяг – і збурень.

Й найпроминальніше – могоричі.

Із неба – душі – розтина – смичок.

Гадючники – в свідомості – й очу.

Красуню – смерть – за кіски – парубчак.

Й де щойно – зазімки,[1] – буя – весна,

Пунктииром – й геть – левині – брами сну.

І те, що – в оберемки – легковажно,

Гуляє – неподолане – без віжок. —

Бо й там, де – ані – нив, ані – стерні,

Могутнє – духа – пророста – зерно.

Бо – кожний – поле бою – і наварх[2]

Не в той бік – погляд, і на айсберґ – лиска.

Й сполучна – ланка узвичаєнь – луска. —

Ляска – батіг. – Запобігають – ласки.

Ще світ – молюск, заки – колос – Родоський.

Відтинки – тлуму, що – сади – й колюччя.

Та – намір, – й лячне – миттю – на нелячне.

Не встиг і – пальця, – й дійсність – вся – на клоччя.

І лише – ріг, який – хортів – десь – кличе.

Рівнина, що – й на гори, – до останку.

Та – більш, ніж – всесвіт, – вахлярем – з-під тиньку

Найневимовніше, – вже – й око – мружить,

Щоб – не чекав – ніхто – на роздоріжжі,

Коли – на нього – з нетрів – хижий – звір. —

Бо – кожний – поле бою – і наварх.

Й знов – дух – на барикади – і траву

Із циклу «Відозви»

Навккілля – кольорова – желятина

Півдотиків, півшерехів, півтонів.

Могутні хвилі: павзи – і хитання —

На півдорозі – у несусвітенне,

Деперепони – сталому, – чаклун,

Що, – присмоктки – невтільного – й зі скла

Й на жужелицю, щоб – циклон

Заговорив – тією мовою, що – й клен,

І, стиснувши – загубник[3] – акваланга,

За рибкою – у доозонний – лінкос,[4]

Заки – буття – ковтне всесвітня – мульча,[5] —

З заглибини – височуючи – мовчки —

Все, що – енерґію – подальших існувань,

Й, ще – в сповиточку, – паростки – нові. —

Й знов дух – на барикади – і траву! —

Та вже – вороний – і вершник – із краплини – вирина

Із циклу «Відозви»

Дошки – рожеві – від звуковідтворень, —

Від – прощавань, від’їздів – і повернень. —

Як – густо – крила, де – птахи – у вирій

Крізь смужку – спогадів, що – ледь – від вару.[6]

Час – нескінченностей. – І час – обмежень.

Межу – рухому – галактичні – мажі.

Хоч – голі – й босі, – щит, – єдиний, – мужність,

Куляста блискавка, що – сили – множить.

На кожнім – кроці – вири – й роздоріжжя, —

Шлях – до – щораз – стрімкіших – перероджень. —

і Бациля духа – напрям – і собори —

Повз вовкулаків – всіх віків – й забарвлень,

Де – каліч – волю. – Та вже – вороний

І вершник – із краплини – вирина.

Щоб – мисочку – й для часу косарів

Із циклу «Ненормовані відтинки»

Нa брамі дійсности – стовп – біоробот:

Цим – лусту – хліба, тим, які – маршрути,

Весілля – верх і низ – ефемериди. —

Кожний – собі, – мірою – змоги, – раду,

Заки усіх – небес – двигтюща – лійка,

Хоч навкруги – ще – регіт, охи, – зойки. —

Тлін – у руці – колоду карт – й махлює. —

Хлопчина – до колонки – чортопхайку.[7]

На площах – гучномовці – й велелюдно.

Та – течії – хто – в світло, – непідвладні.

Маля – на коника – при мамі – вйока.

Вирує, згортуючись, – гомін-накип. —

Й на розі – варить – бабця – риж-сирець,[8]

Щоб – мисочку – й для Часу Косарів.

Ледь – мінідощик

Із циклу «Відозви»

Ледь – мінідощик, – й зацвіли – мімози —

На втіху – і статечним, і замурзам.

Дійсности – вузол – пробує – й омизник.[9] —

Природа – ширше – зір, серця – і м’язи.

Пошкандибало – неутульне – вбік —

Під – мильні – бульбашки, які – байбак.

Очищень – лазні – знов – цілу – добу:

Той – випростався, інший – у клубок.

Й крізь – омахи – в ущільнення – рябе, —

Русалки – і в калюжах – арибал.[10] —

З-під – плівок – й пелюшок – назовні – оклик —

Доріжку, до якої – ще – не звикли:

Ще – палить – ноги – світлом – в світло – йти,

І поруч – доґи, що їм – ґном: «Ату!» —

Продолжить чтение

Вам будет интересно

Роман про людське призначення

Емма Андієвська

«Роман про людське призначення» Емми Андієвської – твір із фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема еміграції, радянська імперська неволя України тощо***. У 1984 році авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Нау...