Міражі

«Міражі» Емми Андієвської – поетична збірка сонетів, у якій авторка вдається до традиційних для її ідіостилю філософських рефлексій***. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Наука про землю», «Вілли над морем», «Міражі», «Міста-валети», «Шухлядні краєвиди» та ін. Емма Андієвська – українська письменниця та художниця, яка працює у стилі сюрреалізму та герметизму.

Жанры:	Стихи и поэзия, Современная зарубежная литература, Зарубежная поэзия
Цикл:	Не является частью цикла
Год публикации:	Неизвестен

Читать онлайн Міражі

ІСНУВАННЯ АПОГЕЙ

Почався день, – працює – розвізник.

Дійсність – нову подобу – й борозну.

Інший – розподіл, – ціль» терен, – зразок.

Антени, що – прозорість – без ознак.

Канон – помер, нехай – живе канон? —

Майбутнє – в закутку – в відрі – куня.

Закон буття: черговий – хід конем?

В мутацію рух – кісткових тканин? —

Не рідко – вистачає – й напівзахід.

Й величина критична – показуху.

Й матерія, яка – у ночвах – кисне,

Щомиті – в цілість – й найдрібніші кусні,

Щоб – сила, – ще без обрисів, – бугай»

Як – дух, що – існування апогей.

ЦИКЛОН, ЩО – ШАПОКЛЯКИ – ВСІХ ЧАСІВ – З-ЗА КЛУНЬ

Вряди-годи й найглибше місце – в брід.

Чаклун – пантрує, та – коня – оброть.

Лежить – розкидане – навкруг – добро.

Лише торкнув, як звідти – морок – пре —

Й заковтують – площини ненаситні.

І марні – зойки й лементи – надсадні.

Будівлі – на кістках – ростуть – висотні.

Й рятівники – на кілька кальп – відсутні.

Та – рідко – динозаврами – оздоби

Минулого – в закляклім – можна здибать.

Хоча і тут – дозорці одноокі —

Пильнують, щоб – ніхто, – й одразу – ікла,

Забувши: пам’ять – зародки – і в склі. —

І ключ – нащадкам – інколи – й циклон,

Що – шапокляки – всіх часів з-за клунь.

Й ВІЧНІСТЬ?

Калата серце: навпростець – крізь стіни.

Дівча – в трикутниках – пасе тритонів.

Сплеск, – й дотиком – єство – несусвітенне.

Усесвіти – із верчиків – з каштанів.

Уздовж хребтів, – як Морзе, – спалах скіпок.

Навшпиньках – вухо дійсности – з окапин.

Споруджують – з пелюсток – телескопи.

У особисте – з величин сукупних.

Кутасті форми – світанковий тральник.

З балькона – ручка – в надсвіти – вітрильник.

Вправляються – атлети – уздовж нюху,

Долаючи – глухі кути, що – нехіть. —

Нутро – тріпоче, – із легень – намет.

И вічність – як мильна бульбашка – лиш – мить?

ГЕНЕРАТОР СЯЙВ

Міняє листя – дихальця – і плевру.

Казан, що – дійсність, всі – ознаки плову.

Біжать – один – повз одного – квапливо.

Життя – дола пороги – самоплавом.

Нутро – поволі – туф – і цельофан.

Над горами – на ліктях – небо – фен.

Малих – у парках – теквандо – й кунґфу.

М’якою – лійкою вікна – Грифон.

Серед будівель – мига – плоскогір’я.

Дідок з балькона – з келишком кагору —

Світ спогляда, – сипку ефемериду. —

Скрізь – веретенце й мушельки – природа.

Й свідомість, – рештки, – затонулий сейф,

Що – не гора, – на Ґенератор сяйв.

І ЗНОВУ – ВЕСНА

Весна. Працює пароохолодник.

Свідомість – вправи – спогляда – пілотні.

Дрібочуть – ноги – бльоків монолітних.

На помах – й світ – аеростатом – ладний.

Між формами – ознаки боротьби.

Хлоп’я – на хмарі – у руці – обух.

З трибун – багаття – до нутра – рябе.

Янгол – кодолу, що – порон, – руба.

Вагань найменших – те, що буде – потім.

Аби лиш – зараз – хвилі – не проспати.

Маляті – жінка – лагодить – підгузник.

Навколо – цвіту – пуп’янки фугасні.

Й за самокат[1], – схопивши – джерело,

Подорожують – шкети – горілиць.

БУЯЄ – ФОРМ ПЕРЕХІДНИХ – КВІТНИК

Буяє – форм перехідних – квітник.

В повітрі – книжку, – горілиць – юнак.

Ще – бульбашок – меридіани сну, —

Й – за вітром – і водою – наносне.

Вздовж річки, – усім містом – й ген, – липняк.

Майдан, – на показ – бучно, – викопне.

За натовпом, – сполоханий курник, —

З трибун святкових – боз, троянди, хну.

Фасади – знов – тенденцію – в домірне,

Хоч – не бракує – й ухилів – в примарне.

Під мостом – ділять – волоцюги – здобич.

Дідок – із песиком – до лавки – диба.

Поволі – крок – чи в шал – буття сезон,

Що, – дар живих, – долонею – сльозу.

РОЗТЯЖНІ СВІТИЛА

Тло звук з криницями – й випростувань плацдарм.

Вир перетворювань, що – м’ясорубки – з дір.

Пісок. З мулетою – літає – матадор —

Вже над ареною, де ще – кривава дерть.

Згорнулося повітря: з рур – червоний твід, —

І сигнальних лямп – пано – на кілька тисяч ватт.

Крізь душі – і тіла – посіялось – нове.

Продолжить чтение

Вам будет интересно

Роман про людське призначення

Емма Андієвська

«Роман про людське призначення» Емми Андієвської – твір із фантастичним сюжетом, у якому порушено ряд актуальних тем, зокрема, сенс людського життя, проблема еміграції, радянська імперська неволя України тощо***. У 1984 році авторка одержала за цей роман літературну премію Фундації Тетяни та Омеляна Антоновичів. Світову славу письменниці принесли прозові твори «Герострати», «Роман про людське призначення», «Подорож», «Джалапіта», «Тигри», «Казка про яян», поетичні збірки «Народження ідола», «Нау...