Залежно від критеріїв, які покладено в основу класифікації, виділяють декілька типів білінгвізму:
– «Відповідно до віку, в якому відбувається засвоєння другої мови, розрізняють ранній і пізній білінгвізм. Ранній білінгвізм зумовлений життям у двомовній культурі з дитинства (коли батьки розмовляють кожен своєю мовою, або коли родина переїздить з однієї країни в іншу); пізній білінгвізм – це вивчення другої мови у старшому віці, коли вже опановано одну мову.
– За кількістю здійснених дій, тобто, коли людина майже не розмовляє і не пише іноземною мовою, а лише приблизно розуміє її. У такому випадку виокремлюють репродуктивний (відтворювальний) білінгвізм, що характеризується здатністю сприйняття (умінням переказати) тексту, викладеного іноземною мовою, і відтворенням прочитаного або почутого, а також продуктивний білінгвізм, що відзначається здатністю розуміти і відтворювати іншомовні тексти, а також складати їх самому. Висловлюючись іншими словами, продуктивний білінгвізм дає можливість білінгву конструювати слова, словосполучення і речення, як усно, так і письмово».
Мова сучасної людини – результат тривалого історичного розвитку. Мова, як найважливіший вияв культури даного людського суспільства, являє собою історичні системи постійно існуючих у ній символів. [Белянин, 2003,Психолингвистика]
Мовне спілкування здійснюється за законами даної мови, яка являє собою систему фонетичних, лексичних, граматичних і стилістичних засобів і правил спілкування.
Важливою особливістю є те, що приналежність людини до національної культури виявляється на всіх рівнях мовної особистості: на когнітивному, мовному, емоційному, мотиваційному; в національному характері, національному менталітеті; на моторному – мова тіла, жести. Таким чином, культура ніби то розподілена по всіх рівнях мовної особистості. Мова є системою орієнтирів у предметному світі. Завдяки етнічній культурі людина формує своє бачення і образ світу.
