Южное Солнце-7. Да удвоится и утроится всё прекрасное
У виданні Міжнародної серії книг «ПИСЬМЕННИКИ ХХI CТОЛІТТЯ. ДІАМАНТИ СЛІВ» представлені твори поетів і прозаїків різних країн – Франції, США, Таджикистану, Росії, Непалу, Німеччини, України.
Людмила Маршезан, з Парижа, описала у своєму есе «На дивовижній каштановій вулиці» паризькі роки Марини Цвєтаєвої. Це не тільки есе, а й чарівна скринька літературних перлин – від грецької міфології, рядок з якої в підзаголовку антології, Генріха Гейне, її улюбленого поета, письменника Максима Горького. Символічні й пророчі рядки, згадувані Цвєтаєвою: «Зі своїх великих печалей, я створив маленькі поеми». Ми зараз усе долаємо. Світ поляризувався. Про Інну Богачінску, з США, написано безліч статей, захищено немало дисертацій, тривала дружба з Андрієм Вознесенським, прийняття в поетичний вищий, космічний розряд, відбулося. Її розділ, позначенний повітрям і печаткою космосу із закликом: «Пора піддатись істині, пора!» – переконує.
У віршах і піснях Абдукаххора Косіма з Таджикистану – розсипище мудрих чотиривіршів, ліричних одкровень, східних тонкощів.
Прозу книги представляє різноманітність літературних жанрів: розповіді Тетяни Копиленко і Людмили Чекменьової, дитячі казки Олени Єршової – письменниць з Росії, розділи оповідань з книги східних філософій про раджу непальського письменника, перекладача, видавця Крішни Пракаша Шрестха.
За традицією антологій, заключний розділ представлений членам редакційної колегії: прозі українською мовою письменника Віктора Васильчука з України та Олені Ананьєвої, поетові, прозаїку з Німеччини, з поетичним оглядом лауреатів і віршами з циклу «Дотики до душі».
Доторкніться до душ рядків дивовижних поетів і прозаїків!
Почитаємо?!
Олена Ананьєва – редактор-упорядник антології, Єлизавета Долгорукова – технічний редактор, Франкфурт-Гамбург, Німеччина.
Віктор Васильчук – член Редакційної ради, м. Коростень, Україна.
Обкладинка – картина Олени Фільштинської з Огайо, США.
Молитва древніх греків: «Нехай же подвоїться і потроїться все прекрасне!»
| Жанр: | Современная русская литература |
| Цикл: | Не является частью цикла |
| Год публикации: | 2020 |
Читать онлайн Южное Солнце-7. Да удвоится и утроится всё прекрасное
Прелюдия
Людмила Маршезан
«Милая Елена!
Тепло Вашего сердца растопило осенний холод парижской осени, и щедрое солнце согрело сегодня нас. Спасибо за все, что Вы сделали для всех участников конкурса, не жалея времени и сил. Особая благодарность от меня за присланный Вами Диплом.
С нетерпением жду нашей встречи в Париже, чтобы я смогла показать Вам квартиру Марины Цветаевой в Ванве, хозяин которой – мой друг Флоран Дельпорт. Безмерная открытость и щедрость Флорана, его любовь и служба во имя поэзии Цветаевой наполнила эту квартиру новой жизнью. Все подробности я описала в эссе «На чудной каштановой улице», которое и высылаю Вам с удовольствием.
Всего доброго!»
Из письма Людмилы Маршезан
«Эврика!», – чуть не вскрикнула я. Как же можно было не принять во внимание, что Марина родилась в день святого евангелиста Иоанна, которого называли апостолом любви. Ведь любовь, свойственная духу «цветаевщины», была главной особенностью и духовного облика Иоанна. Он – единственный верный ученик, не побоявшийся сопроводить в последний путь Иисуса Христа на Голгофу. Как не вспомнить цветаевские строки: «Одна за всех – противу всех».»
Париж, Франция
Инна Богачинская
Абдукаххор Косим
Михаил Большаков
Татьяна Копыленко
Г. Галина, 1906 г.
«Она замерла на скамейке, слёз уже не было, она их все выплакала за эту ночь, а еще влажный, уже не нужный батистовый платок лежал в пыли на земле у её ног.
Улыбка – уже неземная, светлая, чистая, счастливая – замерла на ее нежном, прозрачном лице.
Вокруг было тихо… покойно…
Розовый сад отходил, пролившись лепестками на песчаные дорожки…
Абрикосовые деревья сбросили последние плоды на землю…
Лес затих, умолкли птицы…
Всё это вчерашнее великолепие, потеряв свои краски, звуки, запахи, всё глубже погружалось в оцепенелый, отрешённый от всего земного, безмолвный, бездыханный сон, становясь навеки – прошлым…
…только на «границе» сада и леса беззвучно покачивались качели и словно ниоткуда, а может быть – с небес, ветер иногда приносил негромкие звуки рояля, а на песчаном берегу появлялись и исчезали, словно сдуваемые горячим летним ветром, две цепочки легких, невесомых следов…»
